Вигляди

Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Для зменшення кількості зображень допускається лінії невидимого контуру зображати штриховими (рис. 2). Вигляди на основних площинах проекцій є основними. Вони мають такі назви (див. рис. 1): 1 - вигляд спереду (головний вигляд); 2 - вигляд зверху; 3 - вигляд зліва; 4 - вигляд справа; 5 - вигляд знизу; 6 - вигляд ззаду.

Рис. 2.

Якщо всі вигляди розміщені на одному аркуші в безпосередньому проекційному зв'язку, то їх не надписують. Якщо порушено проекційний зв'язок або вигляди відокремлені іншими зображеннями чи виконані на різних аркушах, то вигляд супроводжують великою літерою українського алфавіту, а напрям зору (проекціювання) показують стрілкою (рис. 3) з тією самою великою літерою.

Рис. 3.

На рис. 4 наведено розміри стрілок і знаків, що замінюють слова "повернуто" (рис. 4, 6) і "розгорнуто" (рис. 4, в).

Рис. 4.

Крім основних, розрізняють додаткові та місцеві вигляди.

Якщо деяку частину предмета не можна показати без спотворення форми та розмірів на жодному з основних виглядів, то застосовують додаткові вигляди, які дістають на площинах, не паралельних основним площинам проекцій (рис. 5, а...в; 6). Додатковий вигляд теж позначають стрілкою та літерою. Якщо додатковий вигляд розміщено в безпосередньому зв'язку з відповідним зображенням, то стрілку й напис над виглядом не наносять (див. рис. 6). Додатковий вигляд можна повертати. Тоді до його напису додається знак  (див. рис. 5, в).

Зображення окремої обмеженої частини поверхні предмета називають місцевим виглядом. Він може обмежуватися хвилястою лінією обриву (див. рис. 5), а може не обмежуватися (вигляд А, див. рис. 6). Місцевий вигляд позначають на рисунку так само, як і додаткові вигляди (вигляд А, див. рис. 6).