Сисний ротовий апарат. Ознайомлення із сисним ротовим апаратом проводиться на метеликах (рис. 9).

Голову метелика розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. При такому збільшенні видно, що ротовий апарат метеликів сильно видозмінений. Зовні він має форму довгої циліндричної трубочки, спірально згорнутої і підігнутої на нижній стороні голови (рис. 9).

Верхня губа (labrum) редукована і збереглася у вигляді невеликої пластинки або вузької смужки, зчленованої з наличником. У прийомі їжі вона участі не приймає.

Верхні щелепи (mandibulae), як правило, цілком відсутні. Вони зустрічаються лише в деяких видів лускокрилих (наприклад, у зубатих молей – род. Micropterygidae).

Під верхньою губою розташована сама велика і найважливіша частина ротового апарата – нижні щелепи (maxillae). З усіх частин нижньої щелепи в метеликів збереглися основний членик, стволик, сильно розвинута зовнішня лопасть, а в деяких видів, крім того, ще зберігся щупик або його рудимент. Основний членик і стволик розвинуті слабо.

Зовнішні жувальні лопасті, що складають основний елемент ротового апарата, прикладені одна до іншої, утворять характерний для метеликів зімкнутий, трубчастий, у спокої спірально згорнутий хоботок, через внутрішній канал якого їжа поступає до ротового отвору.

Нижня губа (labium) має вигляд невеликої непарної пластинки, розташованої з нижньої сторони рота. З боків нижньої губи є пара щупиків (звичайно 3-членикових). Усмоктування їжі через канал хоботка відбувається завдяки роботі спеціального глоткового насоса, що має досить складну будову.

Вивчення сисного ротового апарата показує, що в ньому (у порівнянні з гризучим ротовим апаратом) редукувалися (у деяких випадках до повного зникнення) верхня губа, верхні щелепи, внутрішні жувальні лопасті нижніх щелеп і нижня губа, але збереглися нижнєгубні, а іноді і нижнєщелепні щупики; сильно розвинулися зовнішні лопасті нижніх щелеп.

Лижучий, або мускоїдний, ротовий апарат. Вивчення типу лижучого ротового апарата проводиться на кімнатній мусі, синій м'ясній мусі, дзюрчалках або систематично близьких до них видах (рис. 10). Цей тип ротового апарата найбільш характерний для представників родини дійсних мух (Muscidae).

Голову кімнатної мухи розглядають (не розчленовуючи) при 10-кратному збільшенні. Після цього відокремлюють ротовий апарат у місці з'єднання рострума з головною капсулою. Притримуючи однією препарувальною голкою рострум, іншою – піднімаючи верхню губу і підглоточник, розсовують лабелуми. Псевдотрахеї і зубці лабелумів розглядають під мікроскопом.

Основна конусоподібна частина лижучого апарата називається рострумом (rostrum) і представляє собою виріст голови, у який увійшли залишки нижніх щелеп (maxillae). За рострумом знаходиться втягувач, або гаустелум (haustellum). Гаустелум має жолобоподібну форму і прикритий верхньою губою (labrum), під якою лежить підглоточник , або гіпофарінкс (hypopharynx), який проводить слину. Верхні щелепи (mandibulae) в лижучому апараті відсутні. На вершині гаустелума розташовані дві рухливі створки сосальця, або лабелуми (labellum) , що сидять з боків орального, або хоботкового, отвору, який веде в жолоб нижньої губи, і є видозміненими нижнєгубними щупиками. У живої мухи рострум, гаустелум і лабелум здатні коліноподібно складатися і розправлятися.

Найбільш складною частиною хоботка є лабелуми. На своїй кінцевій поверхні вони мають фільтруючі органи – псевдотрахеї, які зсередини покриті серією неповних хітинових кілець і мають по всій довжині дрібні отвори. При харчуванні псевдотрахеї створок лабелумів притискаються до субстрату, і через отвори відбувається усмоктування рідкої їжі, що потім досягає каналу гаустелума (рис. 10); щільні ж частки їжі, розмір яких перевищує діаметри отворів у псевдотрахеях, не проникають у порожнину псевдотрахей і відфільтровуються.