Суб’єкт управління, який орієнтований на користування результатами соціологічного дослідження.

Проблемна ситуація в соціумі (великому або маленькому), яка турбує суб’єкта управління:

• Гносеологічний аспект, що виражає необхідність врегулювання соціальних суперечностей, ґенеза яких відома недостатньо, а отже спонукає до пошуку нового знання, до формулювання теоретичної моделі об’єкта та всього іншого, на підставі чого визначається практичний аспект проблемної ситуації;

• Практичний чи предметний аспект фіксує увагу на певному соціальному протиріччі, розв’язання якого потребує цілеспрямованого соціально-організаційного впливу, технології.

Наукова проблема даної роботи є наслідком неспроможності суб’єкта скористатися існуючими технологіями, результатами, матеріалами тощо.

Об’єкт та предмет дослідження.

Мета дослідження визначається відповідно до стандартних функцій науки (опис, пояснення, прогноз тощо) та оформлюється врешті-решт як очікуваний результат дослідження відповідно до проблемної ситуації, наприклад:

• Підвищення ефективності якоїсь діяльності;

• Зниження рівня соціальної чи соціально-психологічної напруженості, підвищення рівня адаптованості

• та інше.

Завдання як сукупність конкретних цільових установок, за допомогою яких формулюються основні та допоміжні вимоги до постановки, розгляду та аналізу соціальної проблеми через аспекти проблемної ситуації, наприклад:

• виявлення чинників чогось;

• виявлення множини соціальних груп, які реально функціонують в соціумі чи номінально визначені дослідником

• виявлення специфіки соціальних відносин між групами тощо.

Джерела інформації про стан об’єкта та предмета (респонденти, документи, тексти ЗМІ.

Об’єкт емпіричного етапу дослідження, як генеральна сукупність джерел інформації про певне протиріччя.

Особливості генеральної сукупності: структура (формальна та неформальна), наявність важкодоступних елементів сукупності.

Визначення основних процедур отримання емпіричного матеріалу та його наступної обробки в контексті наведеного вище.

Інтерпретація основних понять дослідження:

• Виявлення ґенези поняття як спосіб фіксації дослідником феномену чи ноумену;

• Теоретична на підставі а) холістичного чи компонентного підходів; б) атрибутивного, функціонального чи реляційного підходів;

• Емпірична -- через виявлення емпіричних ознак певних фрагментів соціальної реальності;

• Операціональна -- через індикатори, шкали, показники, індекси, кластери, фактори, міри зв’язку тощо.

Гіпотези – положення (тези) щодо структури соціальних об’єктів, характер зв’язку між соціальними явищами тощо, обґрунтованість яких є наслідком вагомого вивчення раніше вже існуючих аналогічних тез, бо префікс гіпо- означає їх недостатність для адекватності подальшого пізнання. Слід висувати таку гіпотезу чи їх множину, щоб для кожної було побільше емпіричних показників, а самі гіпотези були між собою пов’язані змістом. Гіпотези диференціюють, наприклад, на описові, пояснюючі, а також з акцентом на причину або на наслідок.

Соціологічна картина досліджуваного явища спирається на фізікаліський ідеал науковості завдяки операціональній інтерпретації або окремих соціальних показників, або їх комбінаторики (див. вище). Тому мета вибіркового дослідження не стільки в репрезентації (моделюванні) генеральної сукупності джерел інформації (необхідне), скільки в тому, щоб отримати статистично значущі соціальні показники в усій максимальній множині їх різновидів (достатнє).

Обсяг вибірки визначається через врахування специфіки соціального показника, з однієї сторони, та з другої – специфікою статистичного уявлення чи вираження певної соціальної ознаки. Тобто обсяг анкет, документів, спостережень тощо має бути в такій кількості, щоб статистично забезпечити верифікацію усіх висунутих гіпотез.

Отже, вибірка розрізняється на теоретичну і практичну, а між ними повинен бути проект вибірки, який має врахувати наступне:

• Наведене у попередньому абзаці;

• Уяву дослідника про важкодоступні елементи вибірки взагалі та тимчасову недоступність для дослідницького контакту певних соціально-демографічних груп потенційних респондентів або інших джерел інформації;

• Пізнавальні можливості кожного способу отримання первинного емпіричного матеріалу або можливості застосування комбінації методів, наприклад, комбінація інтерв’ю та поштового опитування.

Визначивши кількість і характер елементів генеральної сукупності, які сформують сукупність вибіркову, слід визначити один із способів формування вибіркової сукупності відповідно до їх класифікації та властивостей.

Складання по можливості списку потенційних респондентів та його уточнення, розробка маршрутів руху анкетерів чи інтерв’юерів. Встановлення правил контролю роботи “польового” складу персоналу.

Етап “ремонту” практичної вибірки з метою привести її у відповідність до уяви про проектну вибірку.